Для формування високої врожайності озимої пшениці важливе значення має кущіння. У фазі 3-4 листів на підземній частині стебла пшениці утворюється потовщення, яке називається вузлом кущіння. Потенціал кущіння рослин програмується, насамперед, силою розвитку вузла кущіння. Цей орган рослини являє собою кілька наближених один до одного підземних вузлів. За нормальних умов вирощування він знаходиться на глибині 1-3 см. У вузлі кущіння, від початку, розташовуються всі частини майбутньої рослини. Це найважливіший орган озимої пшениці.

Центрами регенерації та новоутворення органів є меристема вузлів кущіння із запасом енергетичних та активних речовин. При виснаженні вони можуть генерувати нові тканини і органи. Загибель вузла через несприятливі умови або пошкодження його шкідниками призводить до знищення цілої рослини. У разі відмирання частини або навіть усіх листків або пошкодження частини кореневої системи при живому вузлі кущіння рослина зберігає можливість подальшого росту та розвитку. У неї залишається неушкодженим конус наростання та бічні бруньки, тривалий час у фазі осіннього та весняного кущіння (до виходу в трубку) знаходяться у вузлі кущіння нижче поверхні ґрунту. Це природне пристосування злаків переносити несприятливі умови.

 Кількість стебел на одній рослині може коливатися у значних межах. За типовою технологією вона становить 1-3 стебла, і лише на зріджених посівах може досягати 10 і більше. Однак, потенційні можливості утворення бічних пагонів у пшениці озимої надзвичайно високі. Продуктивна кущистість, при створенні відповідних умов життєдіяльності, може досягати до 100 колосків та вище. Кущі пшениці з площею живлення 30х70 см дають до 100 стебел з продуктивністю 100-120 г. А в штучних умовах можна отримати рослини, що мають понад 300 стебел. Наприклад, у спеціальному досвіді у сорті «Одеська 3» виросло 334 паростки.

На здатність пшениці озимої кущитися і значення цього явища для врожаю існують два протилежні погляди. Окремі дослідники вважають кущіння важливим резервом зростання врожайності. Інші стверджують, що збільшення кількості пагонів впливає зменшення врожайності, т. е. заперечують доцільність кущіння. На їхню думку, для озимої пшениці властива асинхронність у розвитку пагонів, що призводить до їхньої редукції на пізніх фазах зростання. Пагони кущіння, що збереглися до збирання, менш продуктивні в порівнянні з головним. Крім того, вторинні стебла, які не дають зерна, непродуктивно використовують вологу, світло та поживні речовини.

Друга роль кущіння у формуванні врожаю дозволила вченим дійти висновку про доцільність виведення сортів з невисоким коефіцієнтом кущіння, швидко зростаючим першим (головним) стеблом і ранньою редукцією бічних пагонів, тобто переважно одностеблових. Для досягнення однорідності продуктивного стеблостою, в якому не буде конкуренції між сильнорозкущеними багатостебловими та слаборозвиненими одностебловими рослинами, необхідно застосовувати певні елементи технології, зокрема – підвищувати норму висіву.

 Але якщо підійти до цієї проблеми з іншого боку, то виявимо, що за великих норм висіву є можливість вплинути тільки на такий показник структури врожаю, як густота продуктивного стеблестою. Потенціал урожайності озимої пшениці визначається лише густиною посівів. Майже неможливо у таких загущених агрофітоценозів підвищити коефіцієнт кущіння. Проблематичним є збільшення елементів продуктивності колосу, особливо кількості зерен у колосі, та його маси, внаслідок чого сильно обмежуються можливості керування структурою врожаю. Тому більшість вчених спростовують концепцію одностеблової рослини.

Таким чином, з насіння повинен формуватися кущ, що складається з головного та двох-трьох бічних стебел з добре розвиненою вторинною кореневою системою. За такого розвитку кущ дає кілька продуктивних стебел, які розвиваються майже одночасно. Це найбільш здоровий і потужний тип куща, який стійкий до вилягання, хвороб. Важливо не допустити утворення стебел другого та наступних порядків.

Перші пагони – головне, і три з бруньки перших трьох справжніх листків – утворюють колосся, яке за продуктивністю не поступається головному. При достатній площі живлення, перші 4-5 пагонів кущіння майже не відрізняються ні за розміром соломи, ні за розміром колоса, ні кількістю колосків та зерен у них.

Є багато експериментальних даних, у яких доведено цінність як бічних продуктивних пагонів. На думку дослідників, бічні пагони, які навіть не утворюють зерна та є тимчасовими конкурентами у боротьбі за поживні речовини, світло та вологу, позитивно впливають на врожайність культури. Вони формують додаткову кореневу систему, яка після їхнього відмирання працює на рослину. Коренева система рослини передає через вузол кущіння воду та поживні речовини у всі пагони. Поглинаюча сила, потужність роботи кореневої системи в процесі скидання частини пагонів посилюється. На ту ж, за розмірами, кореневу систему залишається менше пагонів, а отже, забезпечуються їх найкраще зростання та розвиток. За допомогою пагонів збільшується асимілюючий апарат, накопичується більше пластичних речовин, які пізніше переміщуються в колосоносні стебла і підвищують їхню продуктивність.

 Багатостеблові рослини мають краще розвинену наземну масу та кореневу систему, більш стійкі до несприятливих умов зростання і здатні формувати більш високу продуктивність порівняно із слаборозвиненими одностебловими рослинами. Скидання окремих пагонів, під час виходу в трубку, у сильно кущистих рослин, нерівноцінний відмиранню цілої слаборозкущеної рослини, при великій густоті стеблестою. Випадання рослин створює зрідженість та нерівномірність розміщення їх та стебел. Редукція частини стебел, навпаки, сприяє формуванню рівномірно розміщеного стебластою, оскільки їхня основна частина випадає в загущених місцях. Тому кущистість позитивно впливає на врожайність озимої пшениці.

Інтенсивність кущіння залежить від багатьох факторів. Насамперед це ті природні фактори, які майже не піддаються регулюванню людиною, але мають першочерговий вплив на кущіння. Сюди відносяться родючість ґрунту, забезпеченість вологою, температурний режим, інтенсивність освітлення, довжина світлового дня тощо.

На енергію кущіння сильний вплив має тривалість кущіння, тобто час від фази сходів до виходу в трубку. Продовження фази кущіння сприяє утворенню більшої кількості бічних пагонів.

Озима пшениця може мати два періоди кущіння – осінній та весняний, залежно від термінів сівби та інших факторів. Восени кущіння продовжується до падіння середньодобових температур до 2-3°С. Тривалість осіннього кущіння, при нормальних умовах, становить 25-30 днів, весняного – 30-35 днів.

Навесні кущіння відновлюється з початком весняної вегетації і продовжується до початку виходу в трубку, коли середньодобова температура піднімається до 10-12°С. При пізніх термінах сівби та відсутності осіннього кущіння густота стеблостою формується за рахунок весняного кущіння. Його можна значно посилити за рахунок застосування морфорегуляторів (ретарданти) та першого азотного підживлення.

Існує поширена думка щодо того, що весняний кущіння майже не дає продуктивних стебел, проте це стосується тільки тих посівів, де висока щільність стеблестою була сформована восени, або в умовах низьких запасів вологи.

У добре кущових, з осені, рослин коренева система навесні працюватиме на осінні пагони, які забирають основну частину поживних речовин і, таким чином, обмежують весняне кущіння зовсім або послаблюють розвиток весняних пагонів. У разі відсутності осінніх пагонів вся сила росту та розвитку рослини спрямована на формування сильних, добре розвинених весняних пагонів, які можуть забезпечити продуктивність колосу на рівні продуктивності пагонів, утворених восени. Вочевидь, що з повної реалізації продуктивності весняних пагонів необхідна технологія, адаптована до конкретних метеорологічних умов із постійним контролем протягом усієї весняно-літньої вегетації. Головним є забезпечення розвитку високоврожайної рослини.